Четвер, 19.09.2019, 07:02
Ви увійшли як Гість

Група "Гости"Вітаю Вас Гість
 

 

Головна | Реєстрація | Вхід| RSS

Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середнь

Міністерство освіти і науки України

№ 1/9-39230.08.2002

Міністерство освіти Автономної Республіки Крим,
управління освіти і науки обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій

Міністерство освіти і науки України надсилає рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти.


Заступник державного секретаряГ.Г. Науменко


Рекомендації
щодо планування роботи класного керівника навчального
закладу системи загальної середньої освіти

Завдання сучасної школи щодо формування творчої. Соціально активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педагогів нових підходів до організації виховної роботи в школі, професійно-технічному училищі, позашкільному навчальному закладі.

Сьогодні в суспільстві найважливіше значення надається виховній функції навчальних закладів, про що свідчить низка нормативно-правових актів, зокрема Закон України "Про загальну середню освіту”, "Про позашкільну освіту”, Укази Президента України "Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти”, "Про Програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки” тощо.

Останнім часом найкращі вчителі, вихователі в Україні визнають пріоритетність виховання та розвитку особистості під час уроку, розглядають останній не тільки як засіб набуття знань. У значній кількості навчальних закладів запроваджуються нові моделям позаурочної виховної діяльності, педколективи плідно працюють над створенням системи виховної роботи.

На часі заміна проведення стандартних виховних заходів для дітей на цілеспрямоване і професійне управління виховним процесом, що передбачає вивчення вихованців, встановлення психолого-педагогічного діагнозу, підпорядковане меті планування і здійснення виховного впливу, об’єктивне оцінювання реальних результатів виховної роботи. Така поведінка вчителя, коли він вирішує і дає вказівки, на сьогодні є неефективною. Педагог має стати зацікавленим і рівноправним учасником спільної діяльності. Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, мати характер опіки чи педагогічного диктаторства.

Зрозуміло, що успіх виховного процесу залежить, насамперед, від вихователя. Доросла людина, яка володіє високою культурою, що є справжнім професіоналом, спочатку навчає: "Поглянь, як це робиться!” Потім пропонує дитині: "Спробуй сам!” При цьому вихователь поряд і готовий прийти на допомогу. І тільки тоді, коли вихованець опанував основи виконання дій, дорослий надає йому право діяти самостійно. Педагог не зважає учневі, а лише аналізує його дії та досягнуті ним результати.

У середовищі вчитель-учень має панувати педагогіка співпраці. Джерелом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет, а праця (слово "співпраця” походить від "праця”, така діяльність працею тримається, до праці кличе, працею нагороджується). На дитині зосереджується професійна увага педагога, він намагається зробити свої дії зрозумілими й прийнятними для кожного. Можливо, з часом діти, виховані в системі педагогіки покарання, зрозуміють добре слово і не будуть визнавати владу сили й насилля.

Реалізація запропонованої концепції виховання та навчання дітей дасть очікувані й заплановані результати за умови набуття і систематизації педагогом ґрунтовних науково-методичних знань про управління процесом формування особистості, колективу. Буде доцільним також збагачення "технологічного репертуару” педагога, вироблення ним гнучкої, варіативної, ефективної, творчої технології.

Управлінський підхід дасть змогу за найменших витрат сил, часу, засобів забезпечити найбільш продуктивну взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу і досягти найвищого результату, можливого за конкретних умов. Крім цього, такий підхід допоможе педагогу не відволікатися на проміжні досягнення чи невдачі, зосередити свою увагу на стратегічних напрямках співпраці: самоосвіті, самовихованні, самоуправлінні та забезпеченні соціальної активності учнів.

Структура циклу управлінської діяльності, спрямованої на виконання будь-яких педагогічних завдань, і логічна послідовність його складових можуть бути подані таким чином:
– психолого-педагогічне діагностування;
– прогнозування;
– визначення мети та завдань діяльності;
– визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності;
– планування (моделювання)навчально-виховного процесу;
– реалізація плану (організація діяльності);
– аналіз оцінювання, облік результатів (діагностування нової ситуації).

Психолого-педагогічне діагностування
(характеристика педагогічної ситуації)


Визначаються такі підходи до здійснення аналізу виховної роботи: описовий, полярно-оцінювальний (вдалося – не вдалося, добре – погано), системний, проблемний і особистісно орієнтований.

За описового підходу описуються та аналізуються події та явища, які відбуваються в процесі життєдіяльності класу.

За полярно-оцінювального підходу перш за все визначаються та аналізуються позитивні й негативні моменти життєдіяльності класу, результати навчально-виховного процесу.

Системний підхід передбачає цілісний аналіз педагогічного процесу в єдності та взаємодії усіх його компонентів: суб’єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності. При цьому особлива увага звертається на ключові моменти педагогічного процесу, які вважаються пріоритетними в конкретний період життєдіяльності класу.

За проблемного підходу здійснюється виокремлення. Аналіз та структурування проблем і суперечностей педагогічного процесу.

За особистісно орієнтованого підходу аналітична діяльність спрямовується на дослідження таких аспектів, як:
– розвиток особистості дитини;
– формування та прояви індивідуальних особливостей учнів;
– особистісні досягнення учнів;
– створення в класі середовища, сприятливого для розвитку учнів.

Залежно від організаторської культури школи, традицій виховної діяльності, особистісних якостей класного керівника застосовуються такі види аналізу навчально-виховного процесу у класі:
аналіз реалізації цілей та виконання завдань (оцінюється ступінь досягнення мети, визначеної у плані виховної роботи за минулий період); аналіз основних подій і педагогічних ситуацій (аналіз, оцінювання, облік результатів, тобто діагностування нової ситуації). При цьому необхідно враховувати:

Позитивні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого вдалося реалізувати і завдяки чому)
Негативні аспекти здійсненої діяльності (що із запланованого не вдалося реалізувати і завдяки чому)

– – що було особливо вдалим у визначенні змісту, форм та способів організації спільної діяльності, як проведений захід сприяв розвитку особистості учня, колективу, які проблеми розв’язано;
– які нові результати отримано в процесі підготовки, проведення та підбиття підсумків спільної діяльності;
– які педагогічні наслідки може мати проведений захід
– – що не вдалося, хто не зміг впоратися зі своїм дорученням, які педагогічні та організаційні завдання не вдалося виконати;
– які проблеми можуть загостритись найближчим часом, проявитися у перспективі


Слід також зважати на:
– характер впливу участі та позиції вчителів на результативність справи;
– висновки та пропозиції щодо перспектив і шляхів удосконалення спільної діяльності.

Успішному проведенню такого аналізу сприяє колективний аналіз життєдіяльності, який передбачає активну участь в аналітичній роботі всіх суб’єктів виховного процесу, педагогів, учнів, батьків, друзів класу. Можна виділити такі форми колективного аналізу: усне опитування, анкетування, заповнення "відкритої сторінки думок”, випуск різноманітних інформаційних листків, радіо- та фотогазет, стіннівок, виготовлення мальованого фільму "Справи минулого року”, різноманітні форми колективного творчого аналізу (усний журнал, "жива газета”, "телепрограма” тощо), огляд досягнень, само атестації колективу, класні збори, присвячені підбиттю підсумків роботи протягом року.

Критеріально-орієнтований аналіз спрямований на виявлення зміни показників результативності навчально-виховної роботи відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності.

Під час аналізу слід розрізняти критерії оцінювання результатів і критерії оцінювання процесу. перші дають змогу визначити рівень розвиненості якостей особистості учнів, їх вихованості, навченості, соціалізації. Другі допомагають з’ясувати, як спрацьовує механізм виховання, як на результати останнього впливають ті чи інші чинники (умови).

Можуть бути обрані такі критерії:
– гуманність виховних відносин;
– ступінь замученості учнів до життєдіяльності класного колективу;
– рівень ділових та між особистісних взаємовідносин;
– рівень розвитку самоврядування у класі;
– наявність соціальних зв’язків у класній спільноті;
– ефективність психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу процесу розвитку учнів.

Досвід роботи найкращих класних керівників показує, що форми фіксування отриманих результатів можуть бути довільними й залежать від досвіду конкретного педагога (щоденник класного керівника, текст, аналіз анкетування або усна інформація, що виголошується на засіданнях методичної ради, батьківських комітетів і батьківських зборах, зборах учнівського колективу).

Прогнозування

Наступним етапом управлінської діяльності є прогнозування. Насамперед, це передбачення майбутнього на основі врахування мотивів, інтересів, нахилів вихованців, а також знань про загальні закони та закономірності розвитку особистості. обов’язково слід зважати на такий факт: клас є частиною навчального закладу. Водночас необхідно звернути увагу на зовнішню” інформацію: річний план навчального закладу, визначні та пам’ятні дати, рекомендації методичної служби, найкращий педагогічний досвід регіону, України, інших країн.

Педагогічні закони мають імовірнісний характер. Прогнозування залежить від особистості класного керівника і здійснюється з використанням життєвого, професійного досвіду, інтуїції, імпровізації. Вміння узгодити зовнішні й внутрішні умови є показником професіоналізму класного керівника. Зовнішні умови мають формуватися відповідно до загальних проблем навчального закладу.

Вихователю необхідні віра у можливості та здібності кожного вихованця, надія на успіх запланованих дій. Відповідні знання та особлива технологія перетворення педагогічного передбачення на систему педагогічних цілей, засобів їх досягнення, реальних педагогічних ситуацій є необхідною умовою реалізації планів.

Досвідчений класний керівник обов’язково здійснює проблемний аналіз (проблема – прогнозування – визначення цілей роботи, спрямованої на розв’язання проблеми). Найбільш доцільно для класного керівника під час планування діяльності використовувати проблемне прогнозування (пошук розв’язання проблеми конкретного класного колективу з урахуванням загальної ідеї, проблематики, над якими працює навчальних заклад).

Сформулювати прогноз означає окреслити перспективи подальшого розвитку класного колективу на певний проміжок часу, тобто сформувати модель взаємовідносин у колективі, спланувати рух у певному напрямку, конкретизувати прагнення (що хочемо бачити, як буде здійснюватися робота, спрямована на згуртування колективу, чим мотивуватиметься колективна діяльність).

Визначення мети та завдань діяльності


Для опанування технології визначення цілей необхідно орієнтуватися в їх ієрархії. Існує кілька категорій взаємо підпорядкованих цілей. Вищі цілі освіти й виховання мають характер соціального замовлення. Джерелом їх формулювання є загальнодержавні документи. Загальні цілі навчального закладу визначаються відповідно до напрямів виховання громадянина України з урахуванням основних тенденцій розвитку суспільства. Для класного керівника важливо вміти ставити конкретні цілі та завдання, розраховані на певний період життєдіяльності класного колективу (рік, семестр тощо).основою для формулювання мети й завдань також є виховна система навчального закладу та співвідношення соціальних цілей освіти з тими конкретними особливостями вихованців, які можемо визначити у процесі психолого-педагогічного діагностування і прогнозування.

Головні цілі та заходи, як правило, різняться. Робочі цілі й завдання повинні відповідати певним технологічними нормам. Вони мають бути конкретними й досяжними (виконуваними) в рамках запланованої педагогічної дії (уроку, бесіди, свята, періоду життя колективу тощо), а також повинні задовольняти вимоги комплексності, тобто бути орієнтованими на свідомість, почуття, поведінку вихованця. Так, пізнавальна мета – це спроектовані педагогом зміни а знаннях, ідеалах чи світогляді особистості; виховна мета – це бажані зміни в емоційному ставленні, мотивах, ціннісних орієнтирах особистості у певній сфері педагогічної співпраці; розвивальна мета – це конкретна зміна вмінь, навичок, індивідуальних особистісних якостей (здібностей, рис характеру), які можуть виявитися в організованій діяльності, поведінці, у стосунках із людьми.

Опанувати технологічні навички постановки завдань можна, скориставшись орієнтовною схемою логічного розвитку цілей:
– розширити і поглибити знання вихованців, що стосуються сфери майбутньої співпраці;
– сформувати певне (залежно від обраної мети співпраці) емоційне ставлення до предметів чи явищ, на якому базується співпраця (це можуть бути інтерес, захоплення, гордість, співчуття, несприйняття, але не байдужість);
– вказати кожному вихованцеві на можливості його особистої участі в суспільно корисній діяльності;
– навчати учнів дбати про навколишнє середовище, оточуючих людей, про самих себе;
– розвивати конкретні інтелектуальні, вольові, емоційні, фізичні здібності та якості вихованців;
– формувати сприятливі для розвитку вихованців взаємовідносини в учнівському колективі.

Такі цілі необхідно формулювати як реальні, доступні виховні завдання, на виконання яких спрямовуватиметься діяльність вихованців.

Визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності

Навчання й виховання – це складові єдиного процесу, кожна з яких має свою специфіку. Навчання орієнтоване на інтелект, а виховання – на почуття, емоції.

Джерелом формування змісту навчання є основні сфери самовизначення особистості: суспільство, природа, ноосфера.

Змістом виховання є моральні норми і моральні дії, правила, переконання, ставлення до навчання, праці, оточуючих, до себе, до громадської власності – все це повинно забезпечувати формування певного типу поведінки особистості. зміст навчання і виховання повинен бути доступним, відповідати віковим та індивідуальним особливостям вихованців, рівню їх підготовки, умовам навчально-виховної роботи. У виборі змісту виховання необхідно керуватися принципами ідейної спрямованості змісту, зв’язку його з наукою і життям, відображення в ньому сучасних і перспективних тенденцій суспільного розвитку.

Найбільш продуктивно вибраний зміст реалізується в конкретних видах діяльності вихованців, при цьому виконуються навчальні, виховні й розвивальні завдання.

Педагогічними засобами можна вважати такі, які доцільно використовувати в педагогічному процесі. За "каналами проникнення” до свідомості вихованців засоби класифікуються на словесні, наочні та практичні.

Обираючи засоби виконання завдань, педагогу доцільно застосовувати психологічне оцінювання ефективності. Відомо, що учень сприймає з почутого (за сприятливих умов) до 10%, з побаченого – до 50%, в разі активної участі – до 90% матеріалу.

Провідними педагогами науково і практично доведено, що для забезпечення всебічного розвитку вихованців необхідно давати їм можливість реалізувати себе в різних видах діяльності: у пізнавальній (навчальній), трудовій (в т.ч. у самообслуговуванні, суспільно корисній, виробничій праці0, суспільній (організаторській), художньо-естетичній (від активного сприйняття до самодіяльності), спортивно-оздоровчій (в т.ч. якщо вона поєднується з іншими видами діяльності).

Цей список, складений за принципом педагогічної необхідності й достатності, необхідно доповнити педагогічним спілкуванням, оскільки формування особистості відбувається в конкретних ситуаціях діяльності й комунікації. Особливості стилю педагогічного спілкування впливають на педагогічні результати (ініціатива на початковому етапі спілкування, "комунікативна атака”, індивідуальний характер звертання до вихованця, використання різних форм спілкування (фронтальних, групових, "один на один”), особливості оцінних міркувань педагога, їх об’єктивність, зацікавленість вихователя у створенні емоційного настрою, реагування на ініціативу дітей, заохочення ініціативи дітей у діяльності та спілкуванні, сприятливість до їхніх поглядів, заперечень, вміння помітити позитивні зрушення, сформувати в дітей прагнення до самовдосконалення).

Методи навчання і виховання також класифікуються за певними критеріями. Для педагогічної системи характерне використання таких методів:
– за провідним засобом – словесних, наочних і практичних;
– за цілями – методів формування свідомості, переконання особистості (роз’яснення, бесіди, лекції, диспуту, прикладу тощо);
– методів стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохочення, осуду, особливого прикладу тощо);
– методів самоосвіти й самовиховання (самоаналізу, самооцінювання, самозвітування тощо).

Обираючи типологічні форми навчання й виховання, слід орієнтуватися на дві класифікації: за провідним засобом і методом (словесні, наочні, практичні) і за кількістю учасників педагогічного процесу (масові, групові, колективні, індивідуальні).

Пасивні форми проведення сучасного уроку (в основному лекція) використовуються і в позаурочній роботі. Після виконання поставлених завдань у процесі навчання й виховання досвідчені класні керівники переходять до активних форм роботи з вихованцями. Педагогічно обґрунтовано, що пасивні форми роботи не повинні переважати над активними. Під час організації та проведення заходу необхідно знайти справу для кожного учасника.

Система позаурочної вихованої роботи в сучасних умовах має компенсувати недоліки навчального процесу.

Поєднання різних форм дає можливість дітям із різним рівнем вихованості, розвиненості організаторських умінь впливати один на одного. Будь-які крайнощі, шаблони спричиняють рутину, застій і нудьгу в дитячому колективі, внаслідок чого зникають зацікавленість і настрій, необхідні для ефективного виховання. Також не приносять користі безцільна формотворчість, невиправдана відмова від традиційних дієвих форм. Почуття міри необхідне у виборі засобів, форм і методів роботи, відповідає відомому принципу: "Якщо роботи, то знати, для чого”. Педагог, який володіє управлінською технологією, дає на це питання все більш точну і творчу відповідь.

Планування (моделювання) навчально-виховного процесу
Загальна характеристика діяльності й засоби її здійснення

Планування – один із етапів управління процесом формування особистості та учнівського колективу. Це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих щодо визначення цілей, змісту й способів організації виховного процесу і життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених заходів, термінів проведення останніх.

Зміст плану має задовольняти такі вимоги: зв’язку запланованих заходів із життям; всебічності виховної роботи; доцільності вибраних форм організації діяльності; визначення конкретних справ і раціонального розподілу часу та їх виконання; залучення до роботи вихованців, сім’ї, громадськості. У плані роботи класного керівника з колективом вихованців мають відображатися організаторська діяльність педагога і діяльність колективу, участь колективу в загальних справах навчального закладу.

У практиці використовуються різні види педагогічного планування: перспективне, оперативне, поточне. Перспективне планування передбачає складання плану роботи на тривалий період. Наприклад, проектується робота з дітьми під час їх навчання в 5 – 8-х класах, причому передбачається внесення коректив до плану відповідно до зміни цілей і завдань навчального закладу. Оперативне планування передбачає складання плану підготовки і проведення конкретного заходу. Поточне – плану життєдіяльності класного колективу на день, тиждень, місяць тощо.

Структура плану будь-якого виду має включати такі розділи:
– характеристика педагогічної ситуації (обсяг і ґрунтовність характеристики можуть бути різними залежно від масштабу запланованого);
– навчальні, виховні, розвивальні завдання (окремо для кожної запланованої форми або етапу роботи);
– зміст і основні форми навчальної та виховної роботи (діяльність педагога і вихованців може плануватися за видами, за тематичними періодами, за рівнем діяльності колективу тощо);
– очікувані результати і показники ефективності роботи, критерії оцінювання запланованої роботи.

За формою плани також можуть бути різними: план-графік, план-сітка, календарний, циклічний, конспект тощо. У плані будь-якої форми мають бути зазначені:
– конкретні види занять, доручень колективні (спільні) справи вихованців;
– відповідальні виконавці та учасники запланованої діяльності, які надаватимуть їм допомогу;
– матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;
– терміни і форми контролю, обліку, оцінювання ефективності виконаної роботи.

Вибір форми плану повинен бути зрозумілим для всіх учасників (що робимо, з ким, коли, як).

Колективне планування та оформлення плану виховної роботи


Щоб досягти бажаних результатів, необхідно використовувати спеціальну технологію залучення учнів, батьків та інших представників класного колективу до спільної діяльності щодо складання плану.

Колективне планування – це творча та організаторська діяльність, за якої кожний член колективу бере участь у визначенні перспектив, у пошуці та виборі спільних справ на новий період, розробці конкретного плану роботи. планування включає: загальний збір-старт; конкурси на найкращу пропозицію щодо плану, на найкращий проект справи; заповнення анкет-пропозицій; розвідку справ; виготовлення газет-"блискавок” із пропозиціями щодо плану (для обговорення); аукціон ідей; створення скарбнички (фонду, "банку”, "поштової скриньки”) ідей та пропозицій; заповнення журналу-естафети; дискусію, захист проектів плану тощо.

На цьому етапі планування виховної робот у класі можуть бути здійснені такі дії:
1. Попереднє планування спільно з учнями та батьківським активом життєдіяльності класного колективу на новий період, під час якого важливо розширити коло розробників плану, зацікавити активістів із числа учнів та батьків майбутніми справами, запланованими на новий рік, і заручитися їхньою підтримкою.

2. Організація педагогічного супроводу колективного планування, яка створює умови для його успішного здійснення. Для цього необхідно зробити таке:
а) попередньо домовитися з консультантами класу про час, місце та зміст консультацій;
б) організувати своєчасне інформування і взаємодію організаторів та учасників планування;
в) допомогти ведучим у підготовці до збору-старту та організації захисту ідей і пропозицій щодо плану роботи;
г) провести інструктаж керівників мікрогруп щодо ходу, термінів та передбачуваних результатів колективного планування, прийомів і засобів організації роботи мікрогруп (як діяти, щоб досягти найкращого результату);
д) надати допомогу відповідальним за окремі напрями роботи з планування.

3. Перспективне планування класним колективом життєдіяльності класу, що передбачає:
І період – збір-старт із колективного планування;
ІІ період – консультації зі знавцями;
ІІІ період – розвідка справ;
ІV період – захист ідей та пропозицій щодо річного плану;
V період – складання плану життєдіяльності класу;
VІ період – обговорення підсумків колективного планування.

4. Проектування спільно з батьками та друзями класу дій щодо педагогічного забезпечення реалізації плану життєдіяльності класу, що передбачає:
а) визначення у дорослому активі класу кураторів роботи за основними напрямками спільної діяльності;
б) призначення з числа дорослих відповідальних за надання учнями допомоги у підготовці та проведенні окремих заходів;
в) моделювання інформаційно-методичного забезпечення організації виховного процесу та життєдіяльності класу;
г) планування фінансового і матеріально-технічного забезпечення діяльності класної громади;
д) проектування дій з надання учнівському колективу допомоги у розширенні та зміцненні внутрішніх і зовнішніх соціальних зв’язків та відносин.

Класному керівнику після завершення етапу колективного планування необхідно уточнити та відкоригувати свій первісний задум щодо організації в новому навчальному році виховного процесу та життєдіяльності класного колективу, максимально враховуючи пропозиції учнів і батьків. На основі цих пропозицій слід сформувати більш конкретні уявлення про цільовий, змістовий, організаційний та оцінювально-діагностичний компоненти майбутньої виховної діяльності.
Для оформлення плану виховної роботи вчителю необхідно вибрати найбільш раціональний варіант його форми і структури, а також виконувати під час складання такі вимоги, що висуваються до документів педагогічного планування:
– цілеспрямованість і конкретність освітніх завдань;
– компактність плану;
– різноманітність змісту. Форм і методів запланованої роботи, оптимальне поєднання інформування дітей та організації їхньої діяльності;
– наступність, систематичність і послідовність запланованих заходів;
– перспективність і актуальність запланованих видів роботи;
– використання педагогічного керівництва і водночас стимулювання активності вихованців;
– реальність плану, врахування під час його складання вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх підготовленості, умов життя;
– забезпечення зв’язку позакласної роботи з позашкільною;
– узгодженість плану виховної роботи з планом роботи навчального закладу та діяльності дитячих громадських організацій;
– врахування традицій класу, школи, району, міста (села), культури і звичаїв місцевого населення;
– врахування знаменних дат і подій, державних і національних свят, які відзначатимуться у цьому навчальному році;
– забезпечення об’єднання зусиль учителів, школи, сім’ї, громадськості;
– гнучкість плану.

Це дасть змогу класному керівнику правильно та ефективно здійснювати діяльність щодо складання й оформлення плану виховної роботи.

Зміст, форми і структура плану виховної роботи

Під час планування виховної роботи класному керівнику, крім визначення цілей, форм і засобів виховання учнів, необхідно обрати оптимальний варіант змісту, форми і структури плану роботи на навчальний рік або семестр. За змістом план має бути спрямований на формування у дітей та учнівської молоді особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури; виховання шанобливого ставлення до родини; формування здорового способу життя, забезпечення фізичної досконалості школярів.

У практиці зустрічаються різні види педагогічного планування. Робочим планом класного керівника є календарний або перспективний план виховної роботи, який охоплює тижневий, місячний або річний проміжок часу і містить таку інформацію: перелік запланованих заходів, терміни їх проведення, прізвища організаторів тощо.

Структура плану може включати такі розділи:
1. Аналіз виховної роботи за минулий рік.
2. Цілі та завдання виховної діяльності.
3. Психолого-педагогічна характеристика класу.
4. Основні напрями діяльності та справи класного колективу.
5. Індивідуальна робота з учнями.
6. Робота з батьками.
7. Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі.

Перший розділ плану традиційно називається "Аналіз виховної роботи за минулий рік”. Без такої діяльності неможливо правильно визначити цільові орієнтири, пріоритетні напрями виховної роботи на наступний навчальний рік, обрати оптимальні форми, методи та прийоми її організації.

Пропонуємо скористатися одним із варіантів аналізу виховної роботи у класі (див. додаток 3).

У другом розділі плану – "Цілі та завдання виховної діяльності” – зазначаються цільові орієнтири виховної діяльності педагога. На сьогодні його головною метою є виховання всебічно та гармонійно розвиненої особистості. обираючи мету, класні керівники мають спиратися на підсумки індивідуальної та колективної аналітичної діяльності та спроектовані образи учня й класу, а також виконувати вимоги, які висуваються до цільових орієнтирів виховної діяльності. Останні мають:
1) сприяти розвитку особистості дитини, формуванню її інтелектуального, морального потенціалу, забезпечувати опанування учнями цілісної системи знань про навколишнє середовище, практичних умінь і навичок, способів творчої діяльності, прийомів і методів самопізнання і саморозвитку; виховувати в них ціннісне сприйняття себе і навколишньої соціальної та природної діяльності;
2) узгоджуватися з інтересами та ціннісними настановами членів класної спільноти, такими, що відповідять особливостям колективу класу та умовам його життєдіяльності;
3) забезпечуватися необхідними ресурсами для реалізації;
4) бути конкретними, чітко й зрозуміло сформульованими;
5) сприйматися такими, яких складно, але можливо досягнути;
6) бути гнучкими, тобто придатними до коригування;
7) бути діагностичними.

У плані роботи класного керівника разом із цілями формулюються й завдання, виконання яких дає змогу досягти поставленої мети.

У третьому розділі – "Психолого-педагогічна характеристика класу” – подаються загальні відомості про клас, індивідуальні особливості учнів, рівень їхньої вихованості, свідомості. Громадської відповідальності; розвиток самоврядування тощо. Класний керівник може використати "Орієнтовні питання для складання характеристики класу” (див. додаток 4).

Четвертий розділ плану – "Основні напрями діяльності та справи класного колективу”.

Відповідно до результатів, отриманих у процесі аналітичної діяльності й зазначених у першому розділі плану, та на основі сформульованих цілей і завдань виховної роботи педагогу необхідно визначити напрями, форми та способи організації життєдіяльності класного колективу. Допоможуть у цьому сформований учителем образ класу, його уявлення про організацію діяльності, спілкування і відносин у класному колективі.

Форми та способи життєдіяльності класу не мають визначатися набором випадково відібраних і не пов’язаних між собою заходів. Щоб добір справ був справді системним і науково обґрунтованим, класний керівник має під час планування спиратись на теоретичні та технологічні розробки з питань виховання учнів.

Потрібно передбачити участь вихованців у загальноосвітніх і класних справах, водночас визначити як пріоритетний той вид діяльності, що якнайкраще вплине на розвиток особистості учнів та забезпечить неповторність класного колективу. Вибираючи форми й способи роботи, вчитель віддає перевагу тим справам, які пропонувались учнями та батьками під час колективного планування життєдіяльності у класі. ці заходи найбільше відповідають інтересам і потребам учнів та сприяють їхньому розвитку.

Вчителю важливо правильно визначити терміни виконання завдань і відповідальних за підготовку та проведення заходів. Оптимальний розподіл часу і сил членів спільноти дасть змогу підвищити ефективність виховної діяльності.

Наявність у плані розділу "Індивідуальні робота з учнями” зумовлена діяльністю класного керівника, спрямованою на створення у класі сприятливого середовища для формування особистості учнів, педагогічне проектування та забезпечення індивідуальної траєкторії розвитку учня, пошук найбільш ефективних прийомів і методів здійснення виховного впливу на кожного школяра.

Основними напрямами індивідуальної роботи класного керівника з учнями є:
– вивчення індивідуальних особливостей учнів, специфіки умов і процесу їх розвитку;
– встановлення між особистісних контактів із кожною дитиною;
– створення в класному колективі умов для прояву і розвитку реальних і потенційних можливостей учнів, задоволення соціально цінних і особистісно значущих інтересів та потреб учнів;
– вивчення та врахування в роботі стану фізичного, психічного та соціального здоров’я учнів;
– розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективу;
– надання індивідуальної допомоги учням, які мають проблеми в адаптації до життєдіяльності класу, відносинах з учителем та іншими членами колективу навчального закладу, виконанні норм і правил поведінки у школі та поза її межами;
– профілактична робота з учнями "групи ризику” (що виховуються у дисфункційних сім’ях, схильні до правопорушень, вживають наркогенні речовини);
– взаємодія з батьками, адміністрацією, соціально-психологічною та іншими службами навчального закладу з метою проектування індивідуальної траєкторії розвитку учнів, педагогічної підтримки суспільно корисних ініціатив учнів, корекції відхилень в інтелектуальному., моральному та фізичному становленні їх особистості;
– сприяння вихованцям у діяльності з самопізнання, самовизначення та саморозвитку;
– діагностика результатів навчання, виховання і розвитку кожного учня, облік їхніх особистих досягнень.

Під час розробки плану класний керівник може використати такі педагогічної засоби, як прийоми й методи психолого-педагогічної діагностики, вивчення матеріалів медичного та психологічного обстеження учнів, складання індивідуальних характеристик вихованців, оформлення карти захоплень та інтересів учнів, їхніх батьків, ведення щоденника особистих досягнень учнів, визначення разом із вихованцем та його батьками найближчих перспектив розвитку, індивідуальні консультації та бесіди, педагогічний консиліум, створення ситуацій успіху та вибору, розробка та реалізація програми колекційної діяльності, організація занять гуртка "Пізнай себе” тощо.

Шостий розділ плану виховної роботи – "Робота з батьками”. Запорукою успішної виховної роботи класного керівника є його співпраця з батьками, оскільки саме сім’я значною мірою впливає на процес розвитку особистості дитини. Тому важливе і відповідальне завдання вчителя – зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу. Виконання цього завдання можливе за умови, якщо у плані діяльності будуть передбачені такі напрями роботи класного керівника з батьками:
– вивчення сімей учнів;
– педагогічна просвіта батьків;
– забезпечення участі батьків у життєдіяльності класного колективу;
– педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу;
– індивідуальна роботи з батьками;
– інформування батьків про хід і результати навчання й виховання та розвиток учнів.

Сьомим компонентом структури плану роботи класного керівника може бути розділ "Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі”.

Об’єктами дослідження за цим напрямом можуть бути обрані:
а) розвиток особистості учнів;
б) формування класного колективу;
в) рівень задоволеності учнів та їхніх батьків життєдіяльністю класу.

Під час дослідження процесів, що відбуваються у класі, класному керівнику необхідно звернути увагу на такі важливі аспекти життя колективу, як:
– організація соціально значущої спільної діяльності;
– наявність пріоритетного (домінуючого) виду діяльності;
Форма входу
Сьогодні...

Година
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Сайт існує

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 80
Міні-чат
Друзі сайту

Психологічний супровід освіти - м. Івано-Франківськ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2019 |